Місцями Медвинського повстання

Освітня ініціатива «Медвин. Повстання» підготувала для вас інтерактивну мандрівку місцями Медвинського антибільшовицького повстання (1919–1922), яка дозволить поринути в часи Української Народної Республіки та відвідати історичні локації, де відбувалися події повстання і творилася справжня історія України.

У дванадцяти місцях квесту ви зустрінетеся із забутими героями, побачите найстаріші споруди Медвина і дерева, що пам’ятають не лише повстанців, а і їхніх попередників – козаків та гайдамаків, помилуєтеся краєвидами, про які, зазвичай, не знають туристичні агенції.

Мандрувати можна вживу або онлайн. Якщо оберете реальну мандрівку, вам точно буде чим зайнятися цілий день у Медвині. Запасіться водою і перекусом, взувайтеся й одягайтеся зручно і вирушайте в подорож.

Ми проклали маршрут місцями, ніби створеними для гарних фотографій. Будемо вдячні, якщо під час квесту ви робитимете світлини й опублікуєте їх у соцмережах під тегом #МедвинПовстанняКвест. Це допоможе якомога більшій кількості людей дізнатися і про повстання, і про Медвин.

Над інтерактивним історичним квестом працювали освітня ініціатива «Медвин. Повстання» разом з ГО «Богуславський волонтерський штаб. Разом», ГО «Молодь вТренді» та платформою freegenGO. Проєкт підготовлено за підтримки Українського культурного фонду та Фонду «МХП-Громаді» в межах конкурсу «Культурні стежки громад».

Дуже коротка інструкція, яку варто прочитати перед початком квесту.

• Цей квест можна пройти як у Медвині, так і віртуально – з будь-якої точки світу, де є інтернет.
• Віртуально ви зможете побачити, як виглядають локації Медвинського повстання та окремі, пов’язані з ним і його діячами предмети, завдяки 3д-моделям, панорамним зображенням, відео, які доступні в мобільному додатку і на веб-сайті freegenGo.
• Під час квесту про події Медвинського повстання розповідатимуть його учасники й очевидці. Ви можете прочитати їхні спогади, а можете послухати їх в аудіоверсії – через додаток і на веб-сайті freegenGo або ж, зісканувавши відповідні qr-коди на стендах локацій в Медвині.
• Повний базовий маршрут (з поверненням на локацію старту) становить 26 кілометрів:
  - пішки — близько 8 годин;
  - велосипедом — близько 3 годин;
  - автотранспортом — близько 3 годин;
  - онлайн — до 1 години.
  Ви можете пройти маршрут частково фізично, частково — онлайн або ж розділити мандрівку на два дні.

• Будемо вдячні, якщо після проходження віртуального квесту поділитеся своїм досвідом у соцмережах під тегом #МедвинПовстанняКвест.

Вітаю тебе в центрі Медвина, по-тутешньому — містечка! Унікальний він єдиним у світі пам’ятником Медвинському антибільшовицькому повстанню, яке відбулося тут у 1919—1922 рр.

Сьогодні ми з тобою помандруємо Медвином, який понад століття тому боровся за українську незалежність. У тебе буде нагода пройти всі 12 пунктів маршруту Місцями Медвинського повстання, помилуватися захопливими краєвидами, здобути цінні знання, надихнутися хоробрістю наших предків та дістатися таємного місця — останнього бастіону медвинських повстанців. Запрошуємо до пошуку!

Григорій Пирхавка

Можливо, тобі траплялося чути про Медвинське повстання чи Медвинську республіку. Ні, це не окрема держава, це, історичне явище, коли люди в умовах російсько-більшовицької окупації обрали боротися за вільну Україну.

Медвинське антибільшовицьке повстання спалахнуло на початку квітня 1919 р., коли мешканці Медвина та Ісайок на чолі з отаманами Григорієм Пирхавкою та Коломійцем вигнали більшовиків зі своїх сіл і місяць контролювали Богуслав.

Керівники Медвинського повстання у 1920 р.

Влітку 1920-го більшовики знову повернулися до Медвина і намагалися встановити тут свою владу. В серпні медвинці вдруге повстали проти більшовицьких окупантів. На чолі спротиву стала місцева інтелігенція – отаман Лебідь (Хома Сидоренко), начальник штабу Микола Василенко, начальник розвідки і контррозвідки сотник Дніпровий, бандурист Антін Митяй, а також сотник армії УНР Дмитро Цвітковський.

Брали участь у боях з більшовиками під Медвином і холодноярівці, зокрема Юрій Горліс-Горський.

Опір російсько-більшовицьким силам тривав тут і після захоплення більшовиками Медвина – щонайменше до 1922 р. Тоді підпільну боротьбу очолив отаман Левченко.

Іван Дубинець – автор мемуарів «Горить Медвин»

Запрошуємо разом із учасником і літописцем повстання Іваном Дубинцем, автором книжки «Горить Медвин» (1952) помандрувати Медвином, який повстав за вільну Україну.

Чому медвинці підняли повстання проти більшовиків? Послухайте спогад очевидця Івана Дубинця про події серпня 1920 року.

Іван Дубинець. «Горить Медвин».

«На 5 серпня (18 за новим стилем) в село Медвин, для підмоги місцевому большевицькому Волревкому в справі практичного запровадження низки розпоряджень, приїхало з центру 4 комуністи-робітники. Замовлено — пополудні загальний сход, збори селян, і десятки посильних зранку обходили всі двори.

День був робочий, селяни сходились неохоче, молодь з’явилась на збори з «обрізами» та іншою зброєю під полами. Зійшлося на збори людей мало — осіб 200.

На зборах виступив голова тієї приїжджої четвірки комуністів і оголосив такі розпорядження большевицької влади:

1. Мобілізація на фронт народжених 1899 року.
2. Негайна здача «продразвьорстки» — надзвичайно великої суми продовольчого податку.
3. Організація сильної місцевої адміністрації для боротьби з місцевою петлюрівщиною.

Говорив він російською мовою. Місцева молодь поводила себе зачіпливо, почала подавати запитання. На запитання — на який фронт має бути мобілізація, коли вже війна закінчена, була відповідь:

«На колчаківський сибірський фронт».

З відповіддю на запитання — чому такий великий податок, бо це ж треба в людей все забрати, а люди всього не віддадуть, виступив Ива Голосний і заявив: «Ми з вас душу витрясемо, а все заберемо». На запитання — чому представники виступають російською, а не українською мовою, голова четвірки скипів і почав тут в непристойний спосіб лаятись і кричати: «Це вам не петлюрівщина, ми примусимо вас забути цей петлюрівський язик, а навчимо говорити на большевицькім, — російськім язику...

Збори перенесені на другий день, на 6 серпня, що був неробочим днем — це було велике свято Спаса».

На другий день на зборах медвинці заарештували комуністів та оголосили повстання проти їхньої влади.

Фото з відкритих джерел

Фото з відкритих джерел

Фото з відкритих джерел

Вітаю на кутку Ґедзíвка біля Церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Цей будинок тутешні називають Козиренковою або Погорілою школою. Зараз розповім, чому.

Раніше у приміщенні, яке ви бачите, була церковно-парафіяльна школа, а справа від неї стояла Успенська церква. Під час Медвинського антибільшовицького повстання 1920 року дзвони цього храму сповіщали про наближення ворога. Територія церкви була прихистком, куди приносили поранених і вбитих. Більшовики помстилися за це – вбили настоятеля храму отця Платона Левандовського та пограбували і спалили церкву.

Школа при церкві вціліла і функціонувала до середини ХХ століття. В народі її прозвали Козиренковою (за прізвищем її директора) або Погорілою (на згадку про спалену церкву). Тут вчився Іван Дубинець, автор книжки про Медвинське повстання. У 1990-х у приміщенні школи відкрили храм.

Послухайте очевидця.

Юрій Горліс-Горський

Юрій Горліс-Горський. «Холодний Яр».

«У Медвині була міцна повстанська організація, щось на зразок холодноярських сіл. Мешканці Медвина добре озброєні, оточили село окопами, колючим дротом, перевернутими до гори зубами боронами і не впускали до села «совєтской власті». Гармати стріляли запальними стрільнами і поважна частина села вже була спалена. Та медвинці – правдиве гніздо роздратованих шершнів. Видобувають рештки майна з-під згарищ, переносять його до уцілілих хат, зносять під спалену церкву своїх убитих, але піддаватися червоним ще й думки не мають... Усі мужчини, навіть кілька жінок і дівчат – з рушницями. Нарікають на сусідні села, що обіцяли виступити проти червонілих і злякалися. Мала медвинська «січ» досить гарматних набоїв, зложених місцевими артилеристами царського ще війська, по фаховому, в бліндажі. Мала й одну гармату з поломаним замком, до якого бракувало частин, між іншим і пружини з ударником. Стріляли, закладаючи у замок грубий цвях, б'ючи по ньому молотком на довгому держаку. Село мало кількох власних старшин різних родів зброї, між ними сапера і гарматника. Боронилося по фаховому, чого не можна було сказати про двадцятикількагодинний наступ двох полків червоної піхоти. Кільканадцять полонених, між ними й одного командира, що їх медвинці захопили під час нічного випаду із села, не вбивали; тримали у двох хатах, як «заложників». Віддаєм завзятим оборонцям села захоплені червоні кулемети і гармати. Затягнувши їх до села, медвинці глянули на майбутнє ще веселіше. У селі панувала чутка, що Петлюра з військом заняв уже Винницю».

Фото з відкритих джерел

На кутку Дубинівка, нині – вулиця Богуславська, здавна жив козацький рід Дубин. На цьому місці стояла хата Варфоломія та Ожени Дубин, в сім’ї яких народився літописець Медвинського повстання Іван Дубинець (справжнє ім’я – Іван Дубина).

Руїни батьківської хати Івана Дубинця, 2000-ні

Зануртеся у світ дитинства Івана Дубинця, що минуло тут, на Дубинівці.

Іван Дубинець. На фармі Яременка

«Ранком мене розбудив концерт пташиного співу, що стрічав схід сонця і через відчинені вікна лився до моєї кімнати. Чогось зразу пригадався пташиний спів мого рідного села Медвина, коли мене, малого пастуха, будила мати, легенько гладячи рукою по голові, і говорила: «Вставай, Івасю. Треба корову гнати пасти, бо сусідські корови вже давно пішли в поле. Я вже приготувала тобі торбинку, і сніданок жде тебе на столі…»

Варфоломій Дубина

Батько Івана Дубинця Варфоломій Іванович Дубина у 1912 році брав участь у підпільному революційному гуртку, згодом був у товаристві «Просвіта» та навіть ходив до Білої Церкви та Києва по книги українською мовою для місцевої читальні.

Іван, Федір, Лука, Назар Дубини

У родині Дубин було чотири сини й чотири доньки. Майже всі сини Варфоломія загинули зусиллями Кремля: найстарший Лука – вчений-біолог в Уманському інституті – розстріляний у Києві в 1938 році, наймолодший Назар – у Донецьку в 1937 році. Федір уникнув розстрілу, але після ув’язнення йому заборонили жити в Україні.

Іван Дубинець (Дубина)

Іван Дубинець, науковець-геолог, за однією з версій, загинув від рук совєтського агента в Нью-Йорку в 1954 році. Але перед цим він встиг залишити низку безцінних текстів – свідчень про боротьбу українців за волю і про злочини Кремля, зокрема спогади про Медвинське повстання «Горить Медвин».

Фото з відкритих джерел

Фото з відкритих джерел

Вітаю біля однієї з найстаріших та найісторичніших будівель Медвина!

Її історія починається у 1910 році, коли Міністерство народної освіти Російської імперії дозволило Медвину мати свою неповно-середню школу. Тоді ж медвинці спорудили цей будинок. Від того й історична назва школи.

Під час Української Революції у чотирикласній школі викладали Закон Божий, українську мову та літературу, російську мову та літературу, арифметику й початки алгебри, геометрію, історію України, загальну історію, географію України, загальну географію, природознавство й фізику, рисування і креслення, співи, фізичні вправи.

Антін Митяй

Також в ті часи освітянське середовище Медвина було тісно пов'язане з товариством «Просвіта». Тут вирувало культурне життя: театральний гурток, читальня, гурток бандуристів, яким керував ідеолог Медвинського повстання Антін Митяй. До речі, єдине його на сьогодні відоме фото зроблене на території саме цієї школи.

Серед відомих випускників школи — літературознавець Юрій Лавріненко, геолог, літописець і учасник Медвинського повстання Іван Дубинець, який, крім того, що навчався в ній, згодом вчителював тут та організував археологічний гурток і музей.

Іван Дубинець

Послухайте спогад відомого випускника цієї школи.

Іван Дубинець. Горить Медвин.

«Всі бувші учні цієї школи, а їх було понад сотню, стали справжньою українською сільською інтеліґенцією. Серед них було коло трьох десятків старшин, раніш російської царської, а пізніше української армії. Культурно-освітня праця, починаючи з 1917 року, концентрувалася при Товаристві «Просвіта», де була чимала українська бібліотека, співочий і драматичний гурток та майже щодві-три неділі українські вистави в приміщенні школи, на яких завжди було повно дорослих і молоді».

Фото з відкритих джерел

Зараз тут стадіон, а століття тому був базар, який збирав на своїй площі сотні людей. Під час Медвинського повстання в містечку жило 10–12 тисяч людей, переважно українців та близько тисячі євреїв, які жили в основному неподалік цього місця. Усі ці мешканці перетиналися тут — на старому базарі.

Вище базару стояла хата бандуриста Антона Митяя, в якій у серпні 1920 року сформували штаб повстанців: отаманом обрали Хому «Лебедя» Сидоренка, начальником штабу Миколу Василенка, начальником контррозвідки сотника Дніпрового, керівником пропаганди бандуриста Антона «Петюха» Митяя.

Послухайте очевидця.

Іван Дубинець. Горить Медвин.

«В повстанському «штабі», коли так можна назвати квартиру Антіна Петюха, зібрався актив села на чолі з старшинами, що були серед місцевого населення. Говорили багато і гаряче, обмірковуючи, що робити. Знали, що молодь на мобілізацію не з’явиться, що населення такої «продразвьорстки», як оголошено, не здасть, а в наслідок цього всього в село приїде большевицький загін і почнуться екзекуції. Але за своє село молодь, а навіть і старші, воювати будуть! Гадали, що оголосивши повстання, зможуть кілька місяців протриматись власними силами, не допускаючи до себе большевиків, а там надійде «допомога», надійде українська армія на чолі з Петлюрою».

Фото з відкритих джерел

Завантаж 3D-модель бандури, на якій грав Антін Митяй

*3Д модель бандури відтворена з експонату Музею історії Богуславщини

Миколія – одна з найдавніших вулиць Медвина, де здавна жив рід Миколенків.

У кінці серпня 1920 року на ній точилися бої медвинських повстанців із більшовиками, цією вулицею повстанці, зрештою, відступили до лісу Довгенький, а більшовики запалили весь куток.

Послухай очевидця.

Іван Дубинець. Горить Медвин.

28 серпня 1920 року.

«Большевицька лава, що тримала тут фронт, пішла в атаку штурмувати село Медвин. Повстанці, відстрілюючись і стримуючи большевиків, поволі відступали Медвином в напрямку Салатівської і Миколіївської вулиць до лісу Довгенький. Большевицька кіннота, затримана загоном Мусія Шуляка, заскочила по Богуславській дорозі до містечка вже аж тоді, коли відступили повстанці.

Большевики просувалися фронтом через село, заглядаючи в дворища і погреби і оберігаючись засідки повстанців. На них червоноармійські кашкети були обернені назад, щоб цим відрізнятися від повстанців. До ночі вони дотягли свій фронт до Салатівської вулиці і всю підряд запалили».

Поряд, на цвинтарі росте дуб, якому понад 600 років – символ незламності і пам’яті медвинців, що зберігся, імовірно, через своє розташування.

У Медвинському повстанні брали участь бандуристи, які передавали українську ідентичність через пісні і думи. Найвідоміший із них Антін Митяй виплекав не тільки музикантів, але і повстанців.

Серед його учнів були Дмитро Салата і Захар Миколенко. Вони пережили Медвинське повстання, але совєтська влада не забула про них під час Великого Терору і розстріляла в 1938 році. Обидва поховані в Биківні.

Стіни цього будинку пам’ятають їх. Захар Миколенко був будівничим і вчителем неповно-середньої школи № 3, яка відкрилася тут у 1930 році.

Володимир Денисенко.
Фото з відкритих джерел

У 1944–1945 роках у цій школі навчався майбутній український режисер, лауреат Шевченківської премії Володимир Денисенко. Його авторству належать зокрема фільми "Сон", "Женці", "Совість".

Іван Салата

З цим будинком пов’язана і доля захисника України Івана Салати.

Народився Іван Салата 30 вересня 1974 року в Медвині. Працював у столярному цеху, який облаштував у приміщенні цієї школи. Брав участь в Революції Гідності, у 2014 році вперше став на захист України від російських окупантів як доброволець батальйону "Київська Русь".

2021 року він знявся у документальному фільмі "Чи зникає Шевченкова Україна" проєкту "Хащі". У 2022 році повернувся до лав української армії, воював у 72 бригаді імені Чорних Запорожців.

23 березня 2024 року поблизу міста Курахове Донецької області потрапив під ворожий обстріл, 1 квітня 2024 року помер в лікарні. Похований у Медвині, на кладовищі Коло Дуба.

А зараз потрібно дістатися в наступну локацію, також пов’язану з борцями за волю України.

Хата Сави і Сосанни Яременків.
На фото — донька Варвара 1926 р.

Одним із таємних місць зборів керівників повстання у 1920 році була садиба Сави і Сосанни Яременків — фотомайстрів, власників кравецької майстерні, які підтримували повстанців провізією. Ймовірно, через це того ж таки року, більшовики, заходячи в село, підпалили і їхню хату.

Фотографії, зроблені Савою і Сосанною Яременками

До них приходили сфотографуватися не лише з Медвина. Світлини з їхнього фотосалону можна можна легко впізнати: найчастіше за спинами у гарно вбраних українців – античні колони, а за ними вирує море.

Після загибелі Сави Яременка його справу продовжила дружина Сосанна. І зараз у старих альбомах медвинців можна зустріти світлини з цього відомого фотосалону.

Фотоопарат Voigtländer (Фоклендер), як у Сави Яременка. З фондів Державного політехнічного музею

Сава Яременко

Сава Яременко любив організовувати вечірки, під час яких із друзями критикував совєтську владу, передбачав розпад СССР. 1936 року хтось поскаржився, що в домі Яременка лунає гімн «Ще не вмерла Україна». 1937 року його заарештували одним із перших медвинців, звинувачуючи у контрреволюційній діяльності. Сава Яременко винним себе не визнав і відмовився свідчити проти себе.

23 вересня 1937 року його розстріляли в Києві.

Хочете дізнатися, в чому звинувачували Саву Яременка?

«1920 року, в період Медвинського повстання проти радянської влади, Яременко Сава сам безпосередньої участі в повстанні не брав, але до нього сходилися ватажки повстання, бували в нього і він був у курсі всіх справ повстанців».

«У роки колективізації Яременко нічого не робив, сам до колгоспу не вступав, працював тільки у своєму господарстві і у фотографії…»

«Одного разу я особисто почув, як під час одного застілля у Яременка співали націоналістичну пісню «Ще не вмерла Україна».

«У 1933 році Яременко щодо існування радянської влади говорив: «Усіляка влада не вічна і не може бути вічною, бо якщо змінювалися влади, то і радянська влада не вічна. Прийде час, що й комуністів не буде, їх виженуть».

«В 1935 році щодо будівництва соціалізму в нашій країні Яременко говорив: «До біса мені соціалізм, коли він робиться тільки для того, щоб забрати, а не дати. Не може бути такого явища, щоб не було нічого власного. Якщо не буде землі у селянина, то й хліба їсти не будемо».

«Яременко явно виражав націоналістичні настрої, виступав за відділення України від СССР: «Хліб весь із колгоспів вивозять державі, а колгоспники лишаються без хліба, в Україні керують не робітники й селяни, Українська республіка залежна від Росії і є ніби колонією російською, звідки вивозять тільки багатство».

«Яременко висловив незадоволення керівниками українського керівництва і заявив: «Україна має право відділитися от СССР і стати незалежною республікою. Якби в уряді були українці, то були би певні, а то лиш один з України, а інші прислані з Росії, і тому справа трудна. Та вона якось сама стане зміна в уряді, а наш брат буде підтримувати».

Вид на центр Медвина (містечко)

Вулиця Волосна отримала назву від волосної управи, на якій вона знаходилася. Так, на момент повстання Медвин був волосним центром Канівського повіту Київської губернії. До Медвинської волості входили також села Бране Поле, Дибинці, Красногородка.

При волосній управі, крім інших будівель, знаходився карцер, призначений для порушників закону. 13 жовтня 1920 року, вже окупувавши Медвин, каральний загін більшовиків зігнав до волості місцевих мешканців і наказав молодим хлопцям віком від 18 до 30 років зайти у карцер. Так у полоні «червоних» опинилося близько 80 медвинців. Того ж вечора їх стратили біля Ковтунового ліска. Таким чином більшовики жорстоко помстилися медвинцям за повстання.

Послухаймо очевидця.

Михайло Хижняк. Розправа. Спогади очевидця.

«Після бою за Медвин повстанці пішли в ліси. Невдовзі вони розгромили великий обоз. Тоді, в останні дні вересня, в село заїхав загін кінноти. Посильний і вершник з голою шаблею горланили вулицею:

— Всім чоловікам на збори!...

Нерозгадане тривожило думку: навіщо ж ще перед зборами в супроводі озброєних приводили до управи поодинці вчителів, що у свій час були військовими старшинами?

На подвір’ї волосної управи комісар наказав, щоб молодих чоловіків і хлопців, котрих привели на збори, завели в приміщення. Наступного дня всіх затриманих вивели на подвір’я, поставили в дворядну колону, котру оперезали кінною охороною. Гнали в бік Лисянки».

Крисань Миколенко

Деяким полоненим вдалося врятуватися: Максим Приліпко і ще декілька чоловіків втекли ще з волосного карцера через вікна і задні двері, Крисаня Миколенка більшовики відпустили, бо був схожий на дитину, Йосип Косяк віддав конвоїру чоботи, а Олекса Гриб шапку, і тим викупили свої життя.

Меморіал. 1990 р.

На цьому місці увечері 13 жовтня 1920 року каральний загін більшовиків стратив близько 80-ти медвинців віком від 18 до 30 років. Ця каральна акція була помстою цивільному населенню за участь Медвина у повстанні проти більшовиків.

Послухаймо очевидця.

Іван Дубинець. Горить Медвин.

«Було вже темно, десь біля 9-ої години вечора, як медвинці з боку Ковтунового ліска, що стоїть над Лисянським шляхом, почули густі постріли та страшний, смертельний крик людей, що тривав якихось хвилин п’ять.

Здригнулись серця батьків, матерів, жінок і сестер, і не лише тих, що сьогодні недолічували когобудь з членів своєї родини. Серця їх відчули, що сталося щось страшне, якийсь надлюдський злочин.

Кілометр за Медвином, під Ковтуновим ліском на чистому полі лежало 79 тіл постріляних і порубаних юнаків Медвина. З 80-ти тільки один, що легко ранений впав у воду струмка і прикрився трупами інших, залишився живий».

Люди вночі розшукували пошматовані тіла своїх рідних, перевозили їх до своїх цвинтарів, нашвидкуруч копали там ями і без домовини, без священника хоронили їх, часто по два-три в одній ямі. Цілу ніч по восьми цвинтарях села відбувалися страшні похорони.

А наступних ночей на полі, над струмком, на місці недавньої трагедії скривавлену землю було зібрано і насипано з неї високу могилу та поставлено «безіменний» дубовий хрест.

Вночі на місце страти прийшли рідні загиблих, розібрали тіла й поховали на місцевих цвинтарях. Одне з таких поховань Ничипора і Касіяна Хижняків збереглося на цвинтарі на вулиці Шевченка. На самому місці страти насипали зі скривавленої землі високу могилу.

Вперше публічне вшанування страчених відбулося 14 жовтня 1941 року. Його організували учасники місцевої ОУН(б) разом із представниками Української автокефальної православної церкви, коли німецька адміністрація була ще лояльна до проукраїнських настроїв. Ймовірно, тоді замовили й поставили на місці страти кам’яний пам’ятник у вигляді дерева з обрубаними гілками.

Панахида. 1990 р.

Вшанування страчених біля Ковтунового ліска відновилися 1989 року, а наступного, під час Революції на граніті, тут відбулася одна з наймасовіших акцій вшанувань. В 2000 році облаштували територію і поставили дерев’яний хрест.

Запрошуємо вшанувати страчених медвинців хвилиною мовчання.

Зображення з відкритих джерел

Медвин — дуже давнє поселення, де мешкали люди ще 5000 років тому. Повертаючись із цією локації, поверніть праворуч на гору Тотоха, яка є частиною давнього городища. Там можна набрати дуже смачної води, подивитися на гарні краєвиди, набратися сил для того, щоб пройти цей квест до кінця.

Можемо рухатися далі!

На початку вулиці Дученці у 1928 році жили ті, завдяки кому вдалося зберегти пам’ять про Медвинське повстання — майстри українського костюма Олександра і Федір Бражники.

Федір Бражник (21.02.1888 — 7.06.1974)
Олександра Бражник (6.05.1910 — 20.04.2001)

Федір Бражник працював у Медвині помічником учителя, був добрим кравцем. В 1914 році поїхав на заробітки до США. Повернувся до Медвина в 1928 році, на одній із вистав місцевого аматорського театру познайомився і згодом одружився з Олександрою Гриб. З 1930-х Олександра і Федір мешкали в Нью-Йорку: шили українські народні костюми — для театрів, фільмів, та за індивідуальними замовленням. Зокрема, для хору Олександра Кошиця, танцювальних колективів і фільмів Василя Авраменка («Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Маруся»).

Побачити Федора Бражника в кіно: Уривок фільму «Маруся», де Федір Бражник грає батька

Бражники були меценатами, допомагали видавати українські книжки, зокрема, роман «Сад Гетсиманський» Івана Багряного та спогад Івана Дубинця про Медвинське повстання «Горить Медвин». На початку 1960-х років, уже після смерті Івана Дубинця, цю книжку таємно привезла до Медвина Олександра Бражник. Аж до відновлення незалежності України видання підпільно ширилося серед медвинців, а разом із ним — пам’ять про Медвинське повстання.

Дорогий друже, ти майже подолав увесь шлях і наближаєшся до останнього бастіону Медвинського повстання. Тепер я впевнений, що нас, повстанців, пам’ятатимуть в незалежній Україні! Неси цю пам’ять через роки і вона допоможе тобі подолати москалів.

Рушай до фінального місця твоєї пригоди!

Якщо ти долаєш шлях до фінального місця цієї подорожі офлайн, скористайся нагодою зробити гарні фото на тлі чудових краєвидів Медвина. Та поділися ними у соцмережах під тегом #МедвинПовстанняКвест

Як дійти до цілі — підказка у відео

Ви дійшли до пункту призначення! Вітаємо у найбільшому і найзатишнішому лісі Медвина – Гірчаковому.

Названий під час Хмельниччини на честь російського князя Василія Горчакова. За іронією долі, в 1920–1922 роках у ньому таборували учасники Медвинського повстання проти більшовиків у підпіллі. На східних схилах Гірчакового лісу, біля річки Хоробра медвинські повстанці будували землянки – жили в них, зберігали зброю і запаси їжі. До цього часу від цих укриттів збереглися лише заглиблення в землі.

Дізнайся від повстанця Холодного Яру й учасника Медвинського повстання Юрія Горліса-Горського, як побудувати землянку.

Юрій Горліс-Горський

Юрій Горліс-Горський. Холодний Яр.

«На визначеній чотирикутній площі хлопці прорубували кругом корчів пласт замерзлої землі, підкопували його разом з корчем і відносили набік. Коли площа була очищена від корчів, копалася глибока яма і прохід у неї із східцями. На дні ями залишалася попід стіну земляна лежанка для спання. Долівка, лежанка і стіни обкладалися щільно молодими березами. Із принесених з монастиря цеглин вимуровувалася піч із залізною плитою... Як землянка вдолині була вже готова, по викопаному заглибленні накладали стелю з грубих беріз. Потім засипали землею, а зверхи складали на своє місце вирізані корчі. Скріплюються розморожені теплою водою «шви», насипається на своє місце пожовкле листя і... лише діра проходу каже, що під землею є «хата».

Пам’ять про медвинських повстанців надихала й інших борців за волю України. Гірчаків став прихистком і для українських націоналістів, які під час Другої світової війни боролися проти нацистів, а з 1944-го й до початку 1950-х – проти совєтської влади. Мрія борців за волю України здійснилася – незалежна держава Україна відновила своє існування.

Іван Сарапука – керівник ОУН в Медвині